Кафедру історії української літератури очолює доктор філологічних наук, професор Олена Юріївна Матушек.

На кафедрі працюють: доктори філологічних наук, професори: Олена Юріївна Матушек, Олександр Іванович Борзенко, Юрій Андрійович Ісіченко (архієпископ Ігор), Тетяна Степанівна Матвєєва, кандидати філологічних наук, доценти: Світлана Олександрівна Антонович, Ніна Іванівна Гноєва, Людмила Григорівна Головко, Олександра Петрівна Телехова, Михайло Павлович Сподарець, Інна Миколаївна Кремінська, Григорій Олегович Савчук, Тетяна Михайлівна Трофименко; старші лаборанти: Кривоніс Тетяна Іванівна, Кузнєцова Ольга Іванівна.

Підґрунтя кафедри історії української літератури закладалося ще в ХІХ ст. – з часу заснування (1804 р., офіційне відкриття 17 січня 1805 р.) першого вищого навчального закладу на українських землях Російської імперії. Хоча статути університету за понад як сто перших років його існування не передбачали вивчення українознавчих курсів, проте Харківський університет постійно виявляв “...прихильність до українознавства і дав чимало славетних діячів на сій ниві” (Д. Багалій). А відтак історія українського народу, його мова, фольклор, етнографія, література стали об’єктом серйозних наукових досліджень. Про це свідчить поява в ХІХ ст. ґрунтовних праць з фольклористики І. Срезневського (“Взгляд на памятники украинской словесности”, 1834), А. Метлинського (передмова до збірки “Народные южнорусские песни”, 1854), О. Потебні (“Малорусская народная песня по списку XVI ст. Текст и примечания”, 1877, “Объяснение малорусских и сродных песен”, 1883, 1887), М. Сумцова (“К вопросу о влиянии греческого и римского свадебного ритуала на малорусскую свадьбу”, 1880, “Из южнорусской старины”, 1881, “Современная южнорусская этнография”, 1893), у яких простежувалася генеза української обрядовості, звичаєвості, особливості їх побутування в різних регіонах України, вивчався український мелос.

Проблемні статті з історії української літератури опублікували в ті роки І. Кульжинський (“Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии”, 1824) та М. Костомаров (“Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке”, 1843).

Глибокий інтерес до давньої та новітньої української літератури виявився насамперед у працях М. Сумцова (“Характеристика южнорусской литературы”, 1885, “О сочинениях Г.Ф. Квитки”, 1887, “К истории южнорусской литературы XVII ст.”, 1894, 1895, “О мотивах поэзии Т.Г. Шевченко”, 1898, “Харьков и Шевченко”, 1911).

Започатковані в ті роки напрями літературознавчих досліджень у наступні десятиліття стали основою для розробки нових аспектів, втілених у блискучих працях О. Потебні (“О некоторых символах в славянской народной поэзии”, 1861), Д. Овсянико-Куликовського (“Язык и искусство”, 1895, “Вопросы психологии”, 1902) тощо та інших філологів харківської психологічної школи.

Офіційно кафедра історії української літератури почала функціонувати з липня 1920 р. як одна з тринадцяти кафедр літературного відділення Інституту суспільних наук Академії теоретичних знань, у яку був реорганізований університет, проте вже з вересня 1921 р. на базі Академії був створений Харківський Інститут народної освіти (ХІНО) ім. О. Потебні (з 1925 р.), на факультеті професійної освіти якого функціонувала секція літератури.

Особливістю вищої школи 20-х рр. ХХ ст. було те, що навчальний процес був відділений від наукової роботи, яка здійснювалася науково-дослідними кафедрами. Так, літературознавство частково увійшло до кафедри історії європейської культури (керівник – професор В. Бузескул), частково до кафедри української культури (керівник – професор Д. Багалій). 1926 р. літературознавчі частини цих кафедр були об’єднані й на їх базі утворилася самостійна науково-дослідна кафедра літературознавства при ХІНО (керівник – професор О. Білецький). Однією з чотирьох секцій кафедри була й секція української літератури (керівник – професор М. Плевако). Викладали в ХІНО відомі дослідники історії української літератури О. Білецький, М. Плевако, А. Шамрай, І. Ткаченко; українську літературу на факультеті політосвіти ХІНО викладав позаштатний професор В. Коряк.

Наукова проблематика кафедри була різноманітною: літературні напрями, стилі ХІХ–ХХ ст. у західноєвропейській та українській літературах, україно-російські літературні зв’язки, соціологія літературних смаків тощо.

У 1929 р. науково-дослідні кафедри – фактично сторонні для навчального педагогічного закладу установи, які й підпорядковувалися окремому відділу Нарком освіти – сектору науки, – були реорганізовані в самостійні науково-дослідні інститути.

З 1933 р. було відновлено університет, у складі семи факультетів якого почав функціонувати мовно-літературний, пізніше літературно-лінгвістиний, а з кінця 1941 р. – філологічний факультет.

Органічною частиною факультету є кафедра історії української літератури, науковці якої гідно продовжили традиції славетних попередників. Сфера їхніх літературознавчих зацікавлень охоплює літературний процес, починаючи з Х ст., в аспектах макро- й мікроаналізу його складових. Усталений інтерес до давньої української літератури засвідчили такі ґрунтовні праці, як “Давні українські поетики” (1960) Г. Сивоконя, “Г.С. Сковорода: Заповідні місця на Харківщині. До 240-річчя з дня народження” (1962, 1969), “На зламі двох світів: Розвідка про Г. Сковороду і Харківський колегіум” (1970) А. Ніженець, яка новими фактами поглибила й доповнила фундаментальну працю Д. Багалія “Український мандрований філософ Г.С. Сковорода” (1923). Це і “Києво-Печерський патерик у літературному процесі кінця XVI – початку XVIII ст. на Україні” (1990), і „Аскетична література Київської Русі” (2005) Ю. Ісіченка (архієпископ Ігор).

На кафедрі широко представлені дослідження історії нової української літератури. Зокрема, працями з шевченкознавства І. Айзенштока – автора текстологічних досліджень творів Т. Шевченка (“Шевченкознавство – сучасна проблема. До тексту Шевченкових творів”, 1922), першого повного коментованого видання щоденника Кобзаря (1925), І. Булашенко (“Т.Г. Шевченко в українській радянській літературі”, 1962), О. Чугуя (“Драматургічні елементи в ліриці Т.Г. Шевченка”, 1989). Також це розвідки про інших видатних митців ХІХ ст., авторами яких є М. Кенігсберг (“Іван Франко – видатний український революційний письменник”, 1956), Є. Вербицька (“Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко”, 1957, 1968), О. Чугуй (“Класик української драматургії І. Карпенко-Карий”, 1968, 1970).

У 60–90-х роках у науковій тематиці кафедри визначилися нові напрями. Передовсім це дослідження української романістики ХХ ст., започатковані працями З. Голубєвої “Український радянський роман 20-х років” (1967), “Український радянський роман” (1973), “Нові грані жанру. Сучасний український радянський роман” (1978).

Художній історизм, міфопоетика, особливості трактування “вічних” питань, психологізм, своєрідність жанрових форм, міжлітературні зв’язки – предмет останніх за часом розвідок Ю. Безхутрого, Л. Бикової, Т. Блажеєвської, О. Борзенка, Н. Гноєвої, Т. Матвєєвої, О. Матушек, М. Сподарця, Г. Кудрі, Т. Гажі, І. Лисенко.

Сучасні й оригінальні підходи щодо висвітлення творчості М. Хвильового подані в ґрунтовному монографічному дослідженні Ю. Безхутрого „Хвильовий: проблеми інтерпретації” (2003).

В активі кафедри також цінні набутки у царині теорії літератури: О. Білецький (“У майстерні художника слова”, 1923), В. Пасічний (“Розвиток теоретико-літературної та естетичної думки у ХІХ – першій половині ХХ ст.”, 1974), І. Михайлина (“Жанр трагедії в українській драматургії: питання історії і теорії”, 1989); історіографії: З. Голубєва (“Двадцяті роки ХХ ст. Зошит перший: Літературне життя доби як об’єкт наукових досліджень”, 2000).

Чимало членів кафедри є авторами, співавторами підручників для вищої школи: А. Шамрай (“Нарис з історії української літератури”, 1927), В. Пасічний, Л. Бикова, З. Голубєва брали участь у створенні підручників “Історія літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.” (1967), “Історія української літератури другої половини ХІХ ст.” (1979), “Українська радянська література” (1979).

На допомогу учителям науковці кафедри підготували збірник літературно-критичних матеріалів “Українські радянські письменники” (1984), хрестоматії для 5–11 класів середньої школи (О. Борзенко, М. Сподарець, 2000, 2003). Таке ж призначення й літературних портретів І. Кочерги (1981), М. Бажана (1984), Ю. Смолича (1990), написаних З. Голубєвою, студій “Достоєвський і Шевченко” (1994) І. Михайлина, “Іван Багряний – громадянин і письменник” (1996) М. Сподарця. Спеціальний навчально-методичний компакт Ю. Безхутрого „Теорія і методика викладання української літератури в школі” (2004) призначений для підготовки до роботи в школі студентів-філологів.

На кафедрі викладаються курси усної народнопоетичної творчості, історії давньої української літератури (X–XVIII ст.), історії української літератури першої половини XIX ст., історії української літератури другої половини XIX ст., історії української літератури кінця XIX – початку XX ст., історії української літератури XX ст., вступ до літературознавства, теорія літератури, література зарубіжних країн (регіональний аспект). Спеціальні курси тематично пов’язані з вивченням творчості І. Франка, Лесі Українки, В. Винниченка, М. Хвильового, В. Підмогильного, неокласиків, “шістдесятників”, літератури української діаспори, новітньої української літератури („дев’ятдесятників”).

Чимало студентів працюють у наукових семінарах кафедри над вивченням Біблії та літератури українського бароко, проблематики, поетики, жанрової своєрідності, стилістики української літератури ХІХ–ХХ ст. Талановита молодь продовжує навчання в аспірантурі.

Члени кафедри працюють над розробкою двох провідних наукових проблем: “Література українського бароко” (розробляють: архієпископ Ігор (Ю. Ісіченко) – “Релігійно-конфесійна культура українського бароко”) та “Українська проза ХІХ–ХХ ст.: проблеми, теорія, історія та інтерпретація” (розробляють: Ю. Безхутрий – “Необарокові тенденції в українській прозі 20-х років ХХ ст.”, Н. Гноєва – “Творчість українських письменників-шістдесятників”, Т. Матвєєва – “Естетика й поетика української літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.,” М. Сподарець – “Динаміка українського літературного процесу 20–40-х рр. ХХ ст.”, О. Чугуй – “Елементи драматургічної форми в недраматургічних жанрах”, Г. Савчук – “Поезія українських шістдесятників”).