Пам'ятні та ювілейні дати

Ювілей Тетяни Анатоліївни Шеховцової

 Тетяна Анатоліївна Шеховцова народилася в Харкові 2 серпня 1961 року. 1978 року закінчила 47 середню школу м. Харкова з золотою медаллю та вступила на відділення російської мови та літератури філологічного факультету Харківського державного університету імені О.М. Горького, який закінчила з відзнакою 1983 року. У 1983–1986 рр. навчалася в аспірантурі цього університету та 1989 року захистила кандидатську дисертацію «“Романические” повести А.П. Чехова и их место в творческой эволюции писателя» за спеціальністю «російська література» у спеціалізованій раді Московського державного педагогічного інституту та отримала науковий ступінь кандидата філологічних наук.

 З 1987 року Тетяна Анатоліївна  працює на кафедрі історії російської літератури Харківського університету (нині Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна), спочатку асистентом, з 1992 року – доцентом, з 2011 року – на посаді професора. У 2010 році в спеціалізованій раді Київського національного університету імені Тараса Шевченка нею було захищено докторську дисертацію «Творчість Л. Добичина в динаміці естетичних пошуків російського модернізму: контекст, онтологія, поетика». Наукове звання доцента кафедри історії російської літератури присвоєно у 1999 році, професора – у 2013 році.

 Професор Т.А. Шеховцова викладає курси «Історія російської літератури ХІ–XVIII ст.», «Історія російської літератури XIX століття (перша половина)», «Редагування», веде спецкурси «Інтертекстуальність літературного твору» та «Інтертекстуальність художнього твору», «Аналіз поетичного тексту», керує науковим семінаром «Модернізм у російській прозі 1920–30-х років». Є членом ученої ради філологічного факультету та відповідальним секретарем редколегії «Вісника Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія Філологія», понад десять років була членом спеціалізованої вченої ради на філологічному факультеті Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна К.64.051.07 зі спеціальності 10.01.02 (російська література). Під її керівництвом захищено 4 кандидатських дисертації: Борбунюк В.О. «Інтертекстуальність драматургії А.П. Чехова» (2006); Коршунова Є.О. «Поетика прози І.С. Шмельова: традиції та інтертекстуальність» (2010); Гребенщикова О.Г. «Поетика візуальності в російській прозі 1920–1930-х років» (2013); Виниченко В.В. «Проза М.В. Баршева: система мотивів, міфопоетика, інтертекст (2019)».

 Понад двадцять років Тетяна Анатоліївна працювала в журі ІІ (обласного) етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН, секції «Російська література» та «Зарубіжна література». Керувала роботами учнів, які ставали призерами підсумкового етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН.

 Професор Т.А. Шеховцова є автором понад 130 наукових і навчально-методичних праць із питань поетики та історії російської літератури ХІХ–ХХІ століть. В їх числі дві монографії: «Проза Л. Добычина: маргиналии русского модернизма (Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2009) та «“У него нет лишних подробностей…”: Мир Чехова. Контекст. Интертекст» (Х.: ХНУ имени В.Н. Каразина, 2015), статті, підручники, навчально-методичні й навчальні посібники для вищої школи та загальноосвітніх навчальних закладів. Основні напрями досліджень – вивчення поетики, мотивної системи, топіки, інтертекстуальних зв’язків та історико-культурного контексту творчості А. Чехова, Р. Гонорського, Л. Добичина, А. Гаврилова, Д. Данилова, Б. Чичибабіна та ін. Географія публікацій Т.А. Шеховцової охоплює Харків, Київ, Одесу, Бердянськ, Ніжин, Херсон, Суми, Словʼянськ, Донецьк, Сімферополь, Москву, Санкт-Петербург, Волгоград, Ставрополь, Таганрог, Даугавпілс (Латвія), Слупськ, Вроцлав (Польща) та ін. Тетяна Анатоліївна бере активну участь у всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях, присвячених проблемам літературознавства.

 Успішну роботу професора Т.А. Шеховцової було відзначено грамотами та подяками Міністерства освіти і науки України, Національної Академії наук України, Національного центру «Мала академія наук України», Харківської обласної державної адміністрації, відзнакою «Медаль Івана Франка».

 Тетяна Анатоліївна Шеховцова – улюблений вчитель та взірець енциклопедичної освіченості, вражаючої ерудованості, мудрості, виваженості, інтелігентності для багатьох поколінь студентів і викладачів. Творчо обдарована та віддана служінню філології, вона заохочує своїх учнів розкривати дослідницькі та поетичні таланти. Педагогічний хист та професійна відповідальність професора Т.А. Шеховцової, її багатий досвід продуктивного транслювання знань сприяють справжньому захопленню студентів філологічною наукою та викликають щиру повагу колег.

 Колектив кафедри історії російської літератури любить Тетяну Анатоліївну та тепло вітає її з ювілеєм, бажаючи творчої енергії, натхненної праці, наукових відкриттів та довголіття!

 

Ювілей Ірини Іванівни Московкіної

 

14 серпня 2021 року – ювілей Ірини Іванівни Московкіної, доктора філологічних наук, професора, завідувача кафедри історії російської літератури Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

  • Ірина Іванівна народилася в селищі Палванташ Мархаматського району Андижанської області в родині гірничого інженера, газовика-розвідника, який в той час відкривав газові родовища в Узбекистані, а з кінця 1950-х і до 2000-х років розвідував газ і проектував свердловини в Україні. 
  •  Уся доля І.І. Московкіної повʼязана з університетом. У 1968 році, після закінчення харківської середньої школи № 45, вона вступила на відділення російської мови та літератури філологічного факультету Харківського державного університету. Випускниця 1973 року, вона пройшла шлях від лаборанта до завідувача кафедрою, з року в рік набираючи силу і авторитет як талановитий дослідник, педагог і керівник.

 У 1980 році І.І. Московкіна закінчила аспірантуру при кафедрі історії російської літератури і захистила кандидатську дисертацію «Поэтика Гаршина и развитие малой эпической формы в русской литературе конца XIX века (структура и типология жанров)». Докторську дисертацію «Поэтика прозы Леонида Андреева. Жанровая система и художественный метод» захистила у 1994 році. Із університетських вчителів Ірини Іванівни особливий вплив на формування її творчої особистості мали професори Рита Микитівна Піддубна та Ольга Володимирівна Сливицька.

 Сфера наукових інтересів І.І. Московкіної визначається широким спектром проблем сучасного гуманітарного знання. Дві її монографії, в тому числі «Между “pro” и “contra”: координаты художественного мира Леонида Андреева», більш ніж сто статей, опублікованих в Україні і країнах ближнього і далекого зарубіжжя, розвивають кращі традиції Харківської філологічної школи. Вони свідчать про великий внесок І.І. Московкіної в наукове осмислення літературного процесу кінця ХІХ – початку ХХ століття.

 Завдяки великим знанням в галузі образотворчого мистецтва, театру і кіно, І.І. Московкина відкриває в своїх роботах нові, цікаві і нерідко несподівані ракурси сприйняття текстів російської та світової літератури. Її дослідження поетики та жанрової системи Л. Андрєєва в контексті реалізму, модернізму і постмодернізму дозволило по-новому інтерпретувати відомі твори письменника, а багато пізніх новел і драматичних мініатюр вперше схарактеризувати у всій повноті авторського задуму.

 Визначальною рисою особистості І.І. Московкіної, напевно, можна назвати її інтерес до тих областей філологічної науки, в яких досліднику належить бути першопрохідцем. Сміливість і відповідальність – фактори, що визначають наукову продуктивність діяльності як самої І.І. Московкіної, так і її учнів. Професор І.І. Московкіна створила школу, представлену 1 докторською та 16 кандидатськими дисертаціями, захищеними в період з 1991 по 2021 роки.

 Учням І.І. Московкіної належать дослідження прози російських письменників ХІХ століття і «срібного століття» – Л. Толстого, В. Короленка, А. Чехова, І. Буніна, Л. Андрєєва, О. Купріна, Д. Мережковського, А. Бєлого, М. Гумільова, М. Цвєтаєвої, М. Кузміна, Ф. Сологуба, В. Брюсова та інших.

 Протягом багатьох років І.І. Московкіна є членом редколегії «Вісника Харківського університету» (серії «Філологія»). У 1994 – 2005 рр. була членом Спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських дисертацій при Харківському педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди та при Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, з 2004 до 2019 року – заступником голови Спеціалізованої вченої ради Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (К 64.051.07).

 Успішній викладацькій роботі кафедри історії російської літератури сприяють 2 навчальних посібника для студентів, 6 для загальноосвітньої школи, колективна монографія, автором, співавтором і науковим редактором яких є професор І.І. Московкіна.

 Ірина Іванівна читає курси «Історія російської літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст.», «Історія літератури і мистецтва», спецкурси «Поетика “нової драми” в російській літературі кінця XIX– поч. ХХ ст.», «Жанрова система малої прози в російській літературі кінця XIX – першої половиниXX століття: новації, типологія, динаміка», керує науковим семінаром «Проза “срібного століття” російської літератури».

 За свою плідну працю І.І. Московкіна нагороджена численними грамотами, дипломами та подяками. У 2017 р. вона була відзначена МОН України як «Відмінник освіти», а в 2019 отримала Подяку Національної академії педагогічних наук України.

 Чудовий лектор і педагог, чарівна жінка з тонким почуттям стилю, з приязною та відкритою манерою спілкування, Ірина Іванівна користується заслуженою повагою і любов'ю студентів, аспірантів і колег. Людина вірна і надійна, надзвичайно чуйна і мудра, вона щедро дарує свою дружбу всім співробітникам очолюваної нею кафедри, колегам по факультету і університету, однокурсникам, колишнім однокласникам і багатьом іншим людям, з якими її зв'язала доля. Ірина Іванівна володіє особливим даром залишати за людиною право бути собою, тому очолюваний нею колектив відчуває себе дружною і міцною сім'єю.

 Від щирого серця вітаємо Вас, дорога Ірино Іванівно, з ювілеєм, і бажаємо творчого довголіття, міцного здоров'я, натхненної праці, щастя і добра! Нехай доля завжди буде до Вас прихильна!

 

 Ювілей Валентини Дмитрівни Пономаренко

 

  • Валентина Дмитрівна Пономаренко народилася 18 травня 1961 року в селі Харківці Лохвицького району Полтавської області – на мальовничій батьківщині письменника Архипа Тесленка. Там Валентина Дмитрівна закінчила восьмирічку, а далі, відчувши покликання працювати вчителем, вступила до Харківського педагогічного училища. Швидко промайнули чотири роки навчання, і майбутня лінгвістка, здобувши освіту зі спеціальності «Початкове навчання» із червоним дипломом, вступає на українське відділення філологічного факультету Харківського університету. Валентина Дмитрівна захопилася словотворенням, ще працюючи в науковому семінарі І. В. Муромцева. 
  •  Її дипломна робота розкривала омонімію та полісемію афіксів сучасної української мови (1985), а кандидатська дисертація (1996) – словотвірну семантику іменників- відак’єктивів української мови (фразеологізацію значень дериватів). Та до захисту дисертації Валентина Дмитрівна пройшла ще довгий шлях: закінчення університету, праця учителем-словесником у Червоноградському училищі легкої промисловості (Львівщина) та викладачем у м. Горки-10 Московської області, навчання в аспірантурі.

 З 1997 року й по цей день Валентина Дмитрівна працює на кафедрі української мови альма-матер, викладає курси морфеміки, словотвору та морфології сучасної української мови, спецкурси «Інноваційні процеси в словотворенні сучасної української мови», «Актуальні проблеми граматики української мови», веде науковий семінар із проблем словотворення, проносячи інтерес до словотвору через усе життя. Колеги та численні учні, студенти, дипломники й аспіранти Валентини Дмитрівни з теплотою говорять про неї, адже вона дуже світла людина.

 Доцент В.Д. Пономаренко була членом спеціалізованої вченої ради зі спеціальності 10.02.01 (українська мова) (2010–2012 рр.), неодноразово опонувала на захистах кандидатських дисертацій та підготувала шістьох кандидатів наук: Т.М. Лагуту  «Семантико-типологічна характеристика відсубстантивних дієслів сучасної української мови» (2003), К.В. Коротич  «Асоціативно-семантичне поле “безпека / небезпека” в дискурсі української преси XX–XXI століть» (2007), О.В. Ляхову «Динамічні процеси в лексико- семантичній системі сучасної української мови: розширення значень похідного слова» (2012), Є.Б. Новікову «Інноваційні семантико-словотвірні процеси в похідних прикметниках сучасної української мови» (2015), К.В. Дюкар «Оказіоналізми в поетичних ідіостилях В. Голобородька, Т. Мельничука, С. Сапеляка (структурно-семантичний і функційний аспекти)» (2016), А.К. Нестеренко «Функційно-семантичні та словотвірні вияви кількісної ознаки в прикметниках української мови» (2016).

 Валентина Дмитрівна читає лекції на курсах підвищення кваліфікації вчителів і проводить майстер-класи для школярів, допомагаючи їм розібратися зі складними питаннями та форматом ЗНО. Понад двадцять років доцент В. Д. Пономаренко працювала в журі обласного етапу конкурсу- захисту науково-дослідницьких робіт МАН, її учні неодноразово ставали призерами підсумкового етапу конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт МАН, а вихованці-студенти перемагали на Міжнародному мовно- літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Т. Г. Шевченка та Міжнародному конкурсі з української мови імені Петра Яцика. 

 Успішну роботу доцента В.Д. Пономаренко було відзначено грамотами та подяками Міністерства освіти і науки України, Харківської обласної державної адміністрації, Харківського головного управління освіти і науки, Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації. У 2004 році Валентину Дмитрівну було нагороджено знаком «Відмінник освіти України», а 2016 року – відзнакою «Медаль Івана Франка».

 У доробку доцента В.Д. Пономаренко є лексикографічні видання: «Тлумачний словник сучасної української мови» (2005, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана лексика» (2009, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Спеціальна лексика» (2009, у співавторстві), «Комплексний словник української мови: Орфоепія. Морфеміка. Морфологія. Словотвір. Орфографія» (2014, у співавторстві); методичні посібники: «Сучасна українська лiтературна мова. Морфемiка. Словотвiр. Морфологiя iменних частин мови» (1999, у співавторстві), «Морфологiя сучасної української лiтературної мови (дiєслово, прислiвник)», (2008, у співавторстві); біобібліографічні видання («Iгор Вiкторович Муромцев – професор Харкiвського нацiонального унiверситету iменi В.Н. Каразiна» (2009, у співавторстві)); монографія «Інноваційні похідні прикметники в сучасній українській мові: семантико-словотвірний аспект» (2020, у співавторстві); статті: «Вплив категорiального значення похiдних на фразеологiчнiсть їх семантики» (2009), «Особливостi внутрiшньої форми похiдних слiв iз предметно-особовим значенням» (2010), «Особливості творення відстатонімних похідних» (2011, у співавторстві), «Енантіосемія як наслідок розширення значення похідного слова» (2014, у співавторстві), «Особливості мотиваційних зв’язків дериватів із предметно-особовим значенням» (2016, у співавторстві), «Особливості структури й семантики оказіоналізмів у словотвірних гніздах з вершинами ‟зима”, ‟весна”, ‟літо”, ‟осінь”» (2017, у співавторстві), «Словотвірне гніздо з вершиною багатий (особливості структури й семантики)» (2020, у співавторстві) та ін.

 Нині Валентина Дмитрівна продовжує активно працювати в царині словотвору та на педагогічній ниві, виховуючи майбутніх учителів і науковців.

 Тож вітаємо Вас, дорога ювілярко, і бажаємо творчого довголіття, натхненної праці, наснаги, земних щедрот та прихильності долі.

З любов’ю та шаною
кафедра української мови

 

Ювілей Миколи Івановича Філона

 Микола Іванович Філон народився 12 травня 1956 року в селі Куньє Ізюмського району Харківської області. 1973 року закінчив Куньєвську середню школу, а в 1976–1977 роках був слухачем підготовчого відділення при Харківському університеті. У 1977 році вступив на відділення української мови та літератури філологічного факультету Харківського університету, який закінчив із відзнакою 1982 року. У 1982–1985 роках навчався в аспірантурі при кафедрі української мови альма-матер, а 1990 року захистив кандидатську дисертацію («Семантична варіативність дієслівних фразеологізмів сучасної української мови»).

 З 1986 року Микола Іванович працює на кафедрі української мови Харківського університету, де пройшов шлях від викладача до доцента (з 1995 р.) і завідувача кафедри (з 2011 р.). З 2002 року доцент М.І. Філон є заступником декана філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна з наукової роботи.

 Микола Іванович читає курси «Сучасна українська мова: Лексика і фразеологія», «Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Графіка. Орфографія», спецкурси «Проблеми лінгвістичної реконструкції української міфології, обрядовості та фольклору», «Архаїчні образи в українській календарно- обрядовій поезії», «Профетичний поет як тип культурно-історичної особистості», веде науковий семінар «Герменевтичний аналіз художнього тексту», керує педагогічною та діалектологічною практиками. Є членом ученої ради філологічного факультету, редакційної колегії «Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія Філологія» та редколегії «Збірник наукових праць ‟Філологія”» (Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна).

 Невтомно працюючи, доцент М.І. Філон підготував 10 кандидатів філологічних наук (М.В. Кудряшову «Поетичний словник українських неокласиків» (2000), О.Л. Плетнєву «Фразеологія говірок центральної Слобожанщини (структурно-семантичний аспект)» (2004), О.Є. Хомік «Український вербальний оберег: семантика і структура» (2005), О.В. Слюсареву «Епітетика українських весільно-обрядових пісень (структурно-семантичний і функціональний аспекти)» (2006), О.М. Кримець «Метафора і метонімія як чинники творення та розвитку української технічної термінології» (2010), Є.В. Купріянова «Українська термінологічна підсистема “Гідротурбіни” як об’єкт комп’ютерного словника» (2011), Н.М. Галунову «Асоціативні зв'язки і мовна картина світу в онтогенезі (україномовні монолінгви та українсько-російські білінгви 3–5 років)» (2012), О.М. Гурову «Лексико-семантичне поле “вік людини” в українській мові» (2018), М.П. Бобро «Аксіологічні та лінгвокультурні параметри концепту ЖИТТЯ як складника української концептосфери» (2018), Є.В. Ковкіну  «Спеціальна лексика криміналістичної експертизи (генетичний та структурно-семантичний аспекти)» (2021)) і кандидата педагогічних наук О.В. Тесленко («Міжпредметні зв’язки у процесі вивчення фразеології української мови в 5–7 класах загальноосвітньої школи» (2000)).

 Ювіляр багатогранно поєднує в собі досвідченого викладача, мудрого керівника, креативного науковця, є автором понад 150 вагомих праць. У його різноманітному доробку – лексикографічні видання («Російсько-український метеорологічний словник» (1998, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана лексика» (2009, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Спеціальна лексика» (2009, у співавторстві)), навчальні посібники («Сучасна українська мова. Лексикологія» (2010, у співавторстві)), методичні та бібліографічні матеріали («Методичні вказівки щодо написання курсових та дипломних робіт із сучасної української мови : для студентів заочного відділення філологічного факультету» (1999), «Бібліографічні матеріали до курсових та дипломних робіт із сучасної української мови (лексика та фразеологія)» (2002, у співавторстві), «Бібліографічні матеріали до курсових та дипломних робіт із сучасної української мови (Лексика. Фразеологія)» (2007, у співавторстві)), численні статті з фразеології («Деякі питання вивчення фразеологічної полісемії» (1985), «Подвійна актуалізація фразеологізмів як мовностилістичний засіб творення гумору і сатири у сучасній українській літературі» (1992, у співавторстві)), лінгвістичних проблем дослідження української міфології, обрядовості та фольклору («Методичні аспекти дослідження образів українських колядкових пісень» (1998), «Міфологічні витоки образів романів О. Стороженка ‟Марко проклятий” і О. Ільченка ‟Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця”» (1998, у співавторстві), «Міфологема ‘гайноє паня’ в українських колядках» (1999), «Колядкові ‟тексти шляху”: ритуал – текст – міф» (2002), «Семантика словообразу краса в архаїчних текстах української народної словесності» (2011)), мови художньої літератури («Хрест як прецедентний текст і символ національної культури в поезії Шевченка» (2005), «Текстотвірні функції релігійних символів у романі І. Багряного ‟Сад Гетсиманський”» (2006), «‟Заповіт” українського поета-пророка» (2009), «Лінгвоестетична та художньо-когнітивна феноменальність поетичної мови» (2019)), релігії та мови («Функціонально-мовленнєві перетворення християнської молитви й метаморфози молитовного слова» (2001), «Поет-пророк і його молитва: світ духовного життя митця і світ України крізь призму Шевченкового молитвослова» (2014), «Образ спасенної України в Шевченковій поезії ‟Ісая. Глава 35 (Подражаніє)”: художній синтез і символіка концептуальної цілісності» (2017) та ін.). Подано до друку фундаментальну монографію «Особистість Тараса Шевченка. Лінгвокультурний, художньо-мовний та літературно-профетичний виміри».

 Микола Іванович є не тільки знаним науковцем, але й талановитим поетом, автором збірок «Ліричне гроно березневе» (1999) і «Миттєвості» (2008).

 Нині завідувач кафедри української мови продовжує активно працювати в царині шевченкознавства, завершуючи роботу над збірником вибраних статей «Людина. Мова. Текст» і монографією «Шевченків мегатекст ‟Україна”. Образи. Теми. Ідеї».

 Тож вітаємо Вас, високоповажаний ювіляре, і бажаємо щастя, творчого довголіття, невтомності, енергії й дальшого осягнення нових професійних і творчих вершин!

З любов’ю та шаною
кафедра української мови

 

Ювілей Анатолія Миколайовича Нелюби

 

  •  Анатолій Миколайович Нелюба народився 31 січня 1961 року в оспіваному М. Гоголем селі Диканька на Полтавщині. Навчався в Михайлівській восьмирічній школі та Кременчуцькому педагогічному училищі. У 1987 році закінчив Харківський університет, а 1991 року – аспірантуру при Харківському педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди. 1992 року А.М. Нелюба успішно захистив кандидатську дисертацію, присвячену розмовному словотворенню (науковий керівник – проф. О.Г. Муромцева). Починаючи з 1992 року, А.М. Нелюба працює в Харківському університеті. Читає курс стилістики для журналістів, веде науковий семінар із проблем українського словотвору, спецкурс зі словотвірної номінації, керує написанням дипломних робіт і кандидатських дисертацій. Дипломники, аспіранти й здобувачі Анатолія Миколайовича, яким він передає інтерес та любов до словотвору, також успішно досліджують різноманітні аспекти цієї галузі мовознавства.
  •    На сьогодні професор А.М. Нелюба підготував п’ятьох кандидатів наук: це Л.А. Карпець («Український спортивний жаргон: структурно-семантичний аспект», 2006), Г.В. Хмара («Типи номінування одягу і взуття в сучасній українській мові (функціонально-стильовий аспект)», 2006), С.С. Лук’яненко («Лексико-словотвiрнi iнновацiї в українському соцiально-полiтичному назовництвi», 2009), Я.С. Старченко («Лексико-словотвірні інновації в жарґонах української мови (від середини 80-их років минулого століття)», 2013) та Є.О. Редько («Типи і способи номінування осіб  в українських арґотичних системах», 2016). Вірний обраному напрямкові наукової роботи, Анатолій Миколайович 2008 року захистив докторську дисертацію «Експліцитна й імпліцитна економія в словотвірній номінації української мови» (науковий консультант – проф. К.Г. Городенська).

 Анатолій Миколайович є автором понад 100 наукових публікацій, серед яких – монографії («Явища економії в словотвірній номінації української мови» (2007), «Явища економії в словотвірній номінації української мови (системний вимір)» (2014), «Прізвиська моїх однокашників. Науково- популярний нарис» (2015), численні статті («Про лінгвістичний статус мовних скорочень» (2003), «У підмурівок теорії номінації: термінологічно- понятійне впорядкування» (2005), «Новітні тенденції у словотворі й модифікація норм мови» (2005), «Від Президента України до сільського голови (український словотвір у виборчих перегонах)» (2006), «Від графічної економії до нових словотворчих засобів і основ (“складання” скорочених основ і його наслідки в словотвірній номінації)» (2007), «Потенційні і нові слова в контексті словотвірної номінації» (2008), «Правнича термінологія і захист авторського права» (2010), «“Гендерна лінгвістика” і малопродуктивні словотворчі засоби» (2011), «Лайка “Зачарованої Десни” Олександра Довженка» (2014), «Інвентаризація й кодифікація української морфемно- словотвірної термінології» (2019), «Про КОНФІКС і навколо нього (інвентаризаційно-кодифікаційна зарисовка)» (2020) та ін.), навчальні програми («Професійна термінологія слідчого» (1997), «Сучасна українська ділова мова» (1999), «Професійна мова психолога» (2004)), словники («Словник образотворчого мистецтва» (1996), «Словник школяра. Літературознавство» (1999), «Словник школяра. Українська мова» (1999), «Тлумачний словник української мови» (2002, 2005, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Загальновживана лексика» (2009, у співавторстві), «Тлумачний словник сучасної української мови: Спеціальна лексика» (2009, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації. 1983–2003» (2004), «Лексико-словотвірні інновації. 2004–2006» (2007, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації. 2007» (2009, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації (2008–2009)» (2010), «Словотворчість незалежної України. 1991–2011» (2012), «Лексико-словотвірні інновації (2010–2011). Словник» (2012), «Лексико-словотвірні інновації (2012–2013). Словник» (2014, у співавторстві), «Лексико-словотвірні інновації (2015–2016). Словник» (2017, у співавторстві)), збірники вправ («Сучасна українська ділова мова» (1994)), посібники та статті для вчителів і викладачів («Деякі міркування з приводу викладання української мови у технічних
вузах» (1991), «Культура мови вчителя» (1994, у співавторстві), «Вчити вмінню користуватись словом» (1996)).

 Зараз у полі зору науковця й педагога перебувають проблеми юридичної термінології, вивчення й нового осмислення словотвірної номінації.

 Тож зичимо Вам, шановний ювіляре, творчого довголіття, натхненної праці на педагогічній і науковій ниві, невтомності й дальших наукових відкриттів.

З любов’ю та шаною
кафедра української мови

 

  • Колектив філологічного факультету Харківського національного університету
  • імені В.Н. Каразіна та кафедри російської мови з глибокою скорботою
  • повідомляють про кончину

професора

Лілії Олексіївни Бикової

(9.10. 29 – 6.06.20)

 

  Уся професійна діяльність Л.О. Бикової пов’язана з Харківським університетом, куди вона прийшла у 1947 році студентом-філологом і де пройшла довгий шлях від аспіранта, викладача до професора університету. Кандидатська дисертація Л.О. Бикової на тему: «Несоотносительные глаголы НСВ и СВ в современном русском языке» викликала згодом значний інтерес вчених-аспектологів. Посилання на праці Л.О. Бикової як «на статті, які визначають новий напрямок в науці», можна знайти і в «Русской грамматике» (Академії наук СРСР) 1980 року, і в монографії А.В. Ісаченко «Грамматический строй русского языка в сопоставлении со словацким», і в книзі Н.С. Авилової «Вид и лексическое значение глагола», і в дослідженні А.В. Бондарко і Л.А. Булініна «Русский глагол», і в роботах В.Н. Немченко і інших фахівців зі словотвору та морфеміки.

  Вся подальша наукова діяльність Лілії Олексіївни підпорядкована навчально-педагогічній роботі. На тлі персональної наукової скромності вражає різнобічність її праць. Лілія Олексіївна – автор книги «Словообразование современного русского языка», співавтор навчального посібника «История русского литературного языка. Советский период», один з авторів збірки «Современный русский язык. Сборник упражнений для подготовительных отделений вузов», редактор і автор навчальних посібників для середньої школи («555 упражнений») та ін.

  В ряду наукових праць Лілії Олексіївни понад 100 статей з різних питань сучасної філології, опублікованих в Україні, Росії, Польщі, Словаччині та Болгарії. Широта її наукових інтересів відбивається в тематиці дисертаційних робіт, виконаних під її керівництвом. П’ять кандидатських дисертацій з проблем семантики і прагматики є практичною розробкою основних ідей, викладених в її власних роботах.

  Викладацька діяльність проф. Л.О. Бикової ніколи не обмежувалася вузівською програмою за фахом. Вона читала різноманітні спецкурси, присвячені порівнянню наукової та шкільної граматики, конотативно-прагматичним аспектам семантики мовних одиниць, лексиці і фразеології російської та польської мов. Ці та багато інших питань і факти мови стали об’єктом дослідження в наукових студентських семінарах, які вона очолювала.  Змістовний підсумок педагогічного досвіду проф. Бикової відображений в 12 методичних посібниках та методичних рекомендаціях студентам з різних розділів курсу сучасної російської мови. Багатогранність наукової та педагогічної діяльності Лілії Олексіївни завжди була пов’язана з різноманітністю її наукових інтересів, почуттям мови і просторістю знань про неї. 

  Лілія Олексіївна Бикова – професор в розумінні цього слова В.І. Далем – «наставник, учитель науки, вищий вчитель при університеті...».

Світла їй пам’ять!

 

Ювілей Миколи Федоровича Наконечного

(1900 – 1981)

  •  Відомий український мовознавець Микола Федорович Наконечний народився 7 вересня (25 серпня) 1900 року в селі Новий Тагамлик на Полтавщині. У 1917 році закінчив Першу класичну гімназію м. Полтави. Навчався на словесно-історичному відділенні Полтавського педагогічного інституту (з 1921 року – Полтавський інститут народної освіти), який закінчив 1923 року.

 Після закінчення інституту працював у Полтаві вчителем середньої школи, викладачем української мови Харківського технікуму експлуатації залізниць, у Комуністичному університеті імені Артема (Харків).

  •  Протягом 1925–1928 рр. навчався в аспірантурі науково-дослідної кафедри мовознавства Харківського інституту народної освіти. Після її закінчення став науковим співробітником цієї кафедри, що згодом увійшла до структури Інституту мовознавства Академії наук УРСР як філія.

 Продовжував працювати й у ХІНО викладачем кафедри української мови (у 1930 р. ХІНО був перетворений на Харківський педагогічний інститут професійної освіти, а в 1933 р. відновлений як Харківський університет). 1927 року брав участь у правописній конференції, а дещо згодом став автором видання з відомостями про прийняту редакцію правопису («Про новий правопис український», 1929). Був членом Комісії Народного комісаріату освіти. У 1930-ті рр. М. Ф. Наконечного було звинувачено в українському буржуазному націоналізмі та звільнено з роботи. Проте деякий час йому дозволили працювати в Харківському інституті іноземних мов, а 1939 року дали дозвіл повернутися до університету, де він викладав історію української мови, діалектологію, польську мову, сучасну українську літературну мову. Тож протягом 1928–1971 рр. (із перервами) М.Ф. Наконечний викладав українську та польську мови в Харківському університеті, а в різні роки українську мову в Харківському інституті іноземних мов і Луганському педагогічному інституті, а також російську мову – в Харківському сільськогосподарському інституті. Учні та колеги тепло згадують Миколу Федоровича, відзначаючи його ерудицію, дослідницький ентузіазм, яскравий педагогічний талант, любов до студентів, скромність і порядність.

 М.Ф. Наконечний досліджував широке коло проблем фонетики («До вивчення процесу становлення й розвитку фонетичної системи української мови», 1962; «До історії складання деяких фонетико-морфологічних норм сучасної української літературної мови», 1967), орфоепії («Орфоепічні норми та їх значення», 1958; «З історії орфоепічних норм сучасної української мови : (Про одну традиційну рису укр. літ. вимови)», 1965; «Про культуру вимови», 1967), історії української мови («Про основні етапи історичного розвитку української літературної мови», у співавторстві, 1959; «Г. Квітка-Основ’яненко і розвиток національної літературної мови», 1990) та ін. Зокрема, 1928 року вийшов його посібник «Українська мова», 1941 року – «Програма з української діалектології для університетів і факультетів мови й літератури педагогічних інститутів», перевидана в 1949 році. У розділі «Фонетика» в «Курсі сучасної української літературної мови» (т. 1, 1951) М.Ф. Наконечний описав фонетичну й фонологічну системи української мови в статиці та динаміці й виклав основи української літературної вимови. Для фундаментальної праці «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (кн. 1, 1969) учений написав розділи «Наголос» і «Орфоепічні норми та їх значення». Розвиваючи цю тему, М.Ф. Наконечний написав роботу «Українська літературна вимова» (1961), на жаль, не опубліковану на сьогодні. Працюючи в царині лексикографії, належав до колективу укладачів «Практичного російсько-українського словника» (1926) і був редактором «Російсько-українського фразеологічного словника», укладеного І. Вирганом і М. Пилинською (1959–1971). Помер Микола Федорович Наконечний 11 листопада 1981 року в Харкові, залишивши по собі світлі спогади його друзів, колег та учнів і чимало важливих праць, які досі не втратили актуальності в лінгвістичному колі.

 

Ювілей Анатолія Ананійовича Сагаровського

 

 Анатолій Ананійович Сагаровський народився 8 вересня 1940 року в с. Берестова на Харківщині. Уже пройшовши складний і важкий трудовий шлях, 1961 року вступив на відділення української мови та літератури філологічного факультету Харківського університету. Під час навчання брав участь у роботі Студентського наукового товариства, а також був активним учасником художньої самодіяльності, тому що прегарно співав. 

  •  А.А. Сагаровський серйозно заінтересувався діалектологією, ще навчаючись на молодших курсах. Тоді ж побував в експедиціях на Воронежчині та Сумщині. Тому і дипломну роботу («Фонетична і морфологічна системи говірки с. Дубовині Кролевецького району Сумської області»), і кандидатську дисертацію («Фонетична і морфологічна системи українських говорів Бєлгородської області РРФСР») захистив на матеріалі українського говірного мовлення. 
  •  На кафедрі української мови Харківського університету працює з 1965 року: лаборант, аспірант, викладач, доцент. А.А. Сагаровський викладав українську діалектологію, історію української мови, практичну стилістику й культуру українського мовлення, сучасну українську мову, вів науковий семінар із діалектології, успішно готував дипломників і аспірантів. 

 Анатолій Ананійович – автор понад 100 вагомих публікацій із діалектології, культури мовлення, стилістики, мови письменників, епістолярики, неології, перекладознавства, прикладної лексикографії. З- поміж іншого в його доробку є ґрунтовні навчальні та методичні посібники, програми, цінні високоякісні словники, авторитетні рецензії… А.А. Сагаровський брав і бере активну участь у різноманітних усеслов’янських, національних і регіональних діалектологічних проєктах, збираючи матеріали до «Атласу української мови», «Загальнослов’янського лінгвістичного атласу», «Лексичного атласу української мови». (Докладніше дізнатися про наукову роботу А.А. Сагаровського можна з біобібліографічного покажчика: Сагаровський Анатолій Ананійович – доцент Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна : анот. бібліогр. покажч. / уклад. К.В. Коротич, А.А. Сагаровський. Х. : ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. 28 с.;

 Нині Анатолій Ананійович плідно й цілеспрямовано працює на словникарській ниві, укладаючи «Діалектний словник Центральної Слобожанщини (Харківщини)», який є першою лексикографічною працею, виконаною на говірному матеріалі цієї території. На сьогодні підготовано до друку перші три томи словника, виконані на високому науковому рівні, та видано «Матеріали до Діалектного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини)» (2011, 2013) і «Матеріали до Фразеологічного словника Центральної Слобожанщини (Харківщини)» (2015). Зараз серед активно розроблюваних проєктів А. А. Сагаровського – «Хрестоматія зразків регіонального мовлення Харківщини» та «Фразеологічний словник Харківщини».

 А.А. Сагаровський – знаний науковець, авторитетний фахівець у галузі діалектології та культури мовлення, досконалий стиліст, висококваліфікований ерудований викладач, вправний словникар, який віддає всі сили справі свого життя – роботі зі словом, збиранню й збереженню говірних скарбів української мови. 

Бажаємо Вам, Анатолію Ананійовичу, мудрому, іронічному, цілеспрямованому, невтомному, з роси та води!